ЛЮДСЬКА ВОЛЯ ТА БОЖИЙ ПРОМИСЛ ЗГІДНО ЯКОВА 4:13-17
ВЛАДИСЛАВ ПРИКАРПАТСЬКИЙ
Стаття написана на основі розширеного конспекту до проповіді, котра прозвучала в Першій Церкві ЄХБ м. Івано-Франківська 03. 02. 2019 року.
ВСТУП
Ми живемо у період високого технологічного та наукового прогресу. Практично за 20-30 років людство досягло високого рівня розвитку, якого не могло досягнути за 100-200 попередні роки, якщо враховувати темпи. Космічні станції1, надшвидкі літаки, електроавтомобілі, клонування2, генна інженерія, біотехнології. Людство в цілому є сьогодні самовпевненим у собі. Людина, будучи егоїстичною по природі, вважає себе початком та кінцем свого існування. Вона вважає, що кожен день, кожна мить залежить тільки від її волі, від її рішень.

  1. ХРИСТОЦЕНТРИЗМ НАШОГО СПАСІННЯ
    І як євангельський християнин, котрий сповідує класичне армініанство, я не можу з цим погодитись. Армініанство не є «людиноцентричним», як кажуть деякі наші опоненти. Я б сказав, що армініанство є не менш «Богоцентричним» вченням, ніж кальвінізм, хоча мені більше до вподоби термін «Христоцентризм», оскільки, думаючи яким є Бог, наші опоненті уявляють Його собі таким, яким Він в реальності не існує: байдужим до кожної особистості. Тільки Христос Ісус показав нам Бога у Його всеосяжній любові до грішника, причому до кожного. Тільки на основі розуміння жертовної любові Христа до всіх грішників (Рим. 5:8; 1 Ів. 4:19), ми можемо певно знати, яким же є Бог в Своєму характері та волі (Ів. 1:18; Кол. 2:8-9).

Православний архієпископ Софроній (Сахаров) висловив свою думку про Христа як про «міру усіх речей»3. Професор Свято-Сергієвського православного інституту Олів’є-Моріс Клеман говорить про Христа наступне: «Не тільки Бога, але й самих себе ми не здатні пізнати інакше, як через Ісуса Христа. Без Ісуса Христа не зрозумілими є ні життя, ні смерть… Знати Бога без Ісуса Христа – річ безкорисна, хоча і практикуюча»4.
Після гріхопадіння, котре сталось в райському саді (Бут. 3:6), людина стала вважати себе богом (Бут. 3:5), в тому розуміння, що вона вирішувала що є добром, а що є злом. Щось людина брала й бере з Божих цінностей, що вказує на те, що «образ Бога» (Бут. 1:26-27) в людині є тільки пошкоджений (Як. 3:9; 1 Кор. 11:7), тобто заплямованих гріхом (Тит. 1:15)5. Сам Ісус Христос називає людську природу «хворою», що також вказує лише на ушкоджений характер образу Божого в ній (Мк. 2:17). Після гріхопадіння, людина у своїй свідомості (див. Рим. 7:18-19) обирає не тільки добро в Божих очах, але й зло. Тобто, вона створює свою систему цінностей, на основі Божої системи добра та зла. І нажаль, те що є в Божих цінностях злом, людина в себе оцінює як припустиме: гомосексуалізм, аборти, евтаназія та інше.
Архімандрит Аліпій (Кастальський) говорить наступне на рахунок гріхопадіння: «Люди отримали як би власне, внутрішнє джерело гріховних бажань, думок, і стали по природі дітьми гніву»6. Баптистський богослов Сергій Санніков так описує гріховний стан людей після потопу, який не відрізняється від гріховного стану людства і до цієї події: «Люди, котрі народжувалися після потопу зі схильністю до гріха, сприймали цей стан, як нормальний і природній»7. Людська природа стала дуалістичною, має в собі як добрий так і злий початки. Принаймні у зовнішній своїй діяльності людина має схильність до зла, являючись рабом гріха (2 Пет. 2:19; Рим. 6:17), з якого сама не може виплутатись без Божої допомоги.
Таким чином ми можемо говорити про христоцентризм нашого спасіння лише на підставі тієї думки, що Бог любить усіх грішних людей, бажаючи їм спасіння (1 Тим. 2:4; Тит. 2:11). Хоча питання т.зв. «повної» гріховності людської природи важлива тема, спекуляції з цього приводу неспроможні, якщо враховувати всеосяжну та достатню Божу любов до всього грішного людства. Тепер нам можна перейти до розгляду змісту тексту Якова 4:13-17.

  1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ТА КОНТЕКСТ ЯКОВА 4:13-17
    2.1. Історичний контекст
    Апостол Яків пише братам по крові (Як. 1:1) та по вірі (Як. 2:1). Він пише євреям, котрі живуть у «розсіянні», тобто за межами Палестини (у діаспорі), котрі вірили в Ісуса Христа (Як. 2:1-2) Особисто я більше схиляюсь до думки, що Яків пише не усім євреям, що були розпорошені по усіх діаспорах, а саме тим євреям, котрі проживали на території Ассирії (2 Цар. 17:23; 1 Хрон. 5:26), а також на теренах сучасного Іраку, куди вони потрапили після того, як вавилоняни завоювали Південне Царство, столицею котрого був Єрусалим (2 Цар. 24:14-16; Пс. 1:36). Йосип Флавій, філософ та історик юдейського народу, повідомляє про те, що в певний період часу практично вся провінція Месопотамія була в руках єврейських правителів8.

2.2. Широкий контекст Листа апостола Якова
Послання до Якова в загальному є дуже практичним, бо застерігає християн від гріхів та гріховної поведінки. Наприклад в 1-му розділі апостол попереджує нас від легковажного ставлення до Слова Божого, 2-й розділ остерігає про гріх лицеприємства. Також Яків попереджує в 3-му та 4-му розділах про гріх обмовлення (злослов’я) та ворожнечі. І ось Яків переходить до гріха, який сьогодні богослови би назвали «людиноцентризмом».
В уривку, який ми будемо розглядати, а саме Як. 4:13-17, апостол розглядає поведінку самовпевнених християн. Показує нерозумність їх упевненості у собі, а також надає правильну форму співвідношення Божого промислу та Його волі з людською волею та її бажаннями. Яків показує співпрацю Бога та людини у житті цієї людини. Так би мовити синергізм, котрий проявляється не тільки у спасінні, але й у повсякденному житті.
2.3. БІБЛІЙНІ ПРИКЛАДИ
Перед тим, як розглядати детально уривок Як. 4:13-17, хотілось би розглянути декілька біблійних прикладів цієї самовпевненості, котра є гріховною в очах Божих.
Згадаємо про людей, котрі жили в часи Ноя. Це було розбещене, розпусне покоління людей, котрі заставили Господа, як говорить Біблія, «пожалкувати» (Бут. 6:6) про те, що Він створив людину. Господь проявив Свій праведний гнів, із-за того, що вони жили, думаючи про себе як про панів землі, що вони є богами свого життя, що жили безпечно, не думаючи про Бога. А бо ж згадаймо подібних до них, жителів Содома та Гомори: вони обрали для себе власні правила життя, самі встановили гріховні інтимні цінності, самі визначали собі, що є гріх, а що є правда.
Ісус про цих людей говорить наступне: «І, як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, заміж виходили, аж до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу; прийшов же потоп, і всіх вигубив. Так само, як було за днів Лотових: їли, пили, купували, продавали, садили, будували; того ж дня, як Лот вийшов із Содому, огонь із сіркою з неба линув, і всіх погубив. Так буде й того дня, як Син Людський з’явиться!» (Лк. 17:26-30).
Хіба ж є щось погане в споживанні їжі, в одруженні, в будуванні чи посадженні дерев? Бога розлютило не це, а їх безпечність, їх легковажність до Нього, мов би вони є боги, які одні вирішують, що є добре, а що погане. Ми будуємо, тому що ми так захотіли, ми садимо, тому що ми самі управляємо своїм життям.
Подібна історія сталась з царем Навуходоносором. Він був наймогутнішим правителем свого часу, володарем великої та сильної Вавилонської імперії. Але він погордився настільки, що почав бачити в усьому тільки себе. Ідучи одного разу царськими палацами, він сказав: «Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?» (Дан. 4:27).
Хочу сказати, що Вавилон — це не є село, чи селище! Навіть сьогодні, це вже зруйноване місто займає набагато більшу територію, як кажуть деякі дослідники, ніж Берлін чи Лондон. Уявіть собі, тільки перша стіна досягала товщини у 7-8 метрів. Це було місто невимовної краси! І воно дійсно прославляло Навуходоносора, бо він дійсно збудував його, але він не бачив в цьому Бога. Він забув, що Бог це дозволив йому зробити, і якби Він не побажав, Навуходоносор би не зробив би цього усього.
Коротше, цар вихваляв тільки себе, забувавши про верховного правителя світу, без волі Якого не чого не може існувати. Але Бог вирішив його провчити. Раптово Навуходоносор захворів рідкісною хворобою: почав жити як тварина, так що їв траву, як віл. Цей урок йому пішов на користь. А коли прийшов до розуму, то аж тоді прославив Бога! «Тепер я, Навуходоносор, хвалю й звеличую та славлю Небесного Царя, що всі чини Його правда, а дорога Його правосуддя, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити» (Дан. 4:34).
Бог не забирає в нас слави, не забирає у нас нашої сторони виконання роботи. Він тільки хоче, щоб ми зрозуміли, що Він дає нам здатність, Він дає нам можливість, Він дає нам ресурси, і якби Він не побажав, ми б це все не зробили. Так, це зробили ми, але по Його волі.
Згадайте апостола Павла, він каже: «Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона» (1 Кор. 15:10). Павло каже, що я є тим, ким є, тільки по причині існування Божої допомоги. Він також каже, що він працював більше за всіх, але після цих слів, одразу каже, що не стільки він, скільки Бог. Бог не забирає у нас ні здатності, ні можливості служити Йому, бо служіння Богу залежить також і від нас, від нашого бажання. Бог не створив ще ні одного крісла, ні одного ліжка, і одної шафи. Але Бог створив дерево, не говорячи вже про наші руки та досвід. Маючи все це, ми вже створюємо меблі і таке інше. Але під час створення меблів, ми повинні не забути того – хто дав дерево, хто дав нам руки, хто дав нам здібність. Так, воля в нас залишається, ми вибираємо, але нам не можна переоцінювати себе.
Також важливим є те, щоб ми не покладались на людей, на себе, на свою міць. Одного разу цар Давид вирішив дізнатися, скільки його армія налічує воїнів. І хіба ж це погано, який цар, який воєначальник, котрий не знає кількість своєї армії? В чому ж був гріх? Гріх був в тому, що Давид поклався не на Бога, а на воєнні ресурси, не на Сафаофа – що означає «цар воїнства», а на людей. І за це, а також за те, що ніхто не зупинив зухвалого царя, Господь наказав весь Ізраїль: чума охопила армію, і забрала життя 70-ти тисяч солдат.

  1. ДЕТАЛЬНИЙ ОГЛЯД ЯКОВА 4:13-17
    Щоб зрозуміти більш краще ці слова, звернемось до історичного контексту і розглянемо стан тодішнього світу, в котрому жив автор і адресати послання. Хотілось би взяти опис богослова Вільяма Барклі, який описує історичний стан того світу таким чином: «У стародавньому світі іудеї були найбільшими купцями і торговцями, та й сам тодішній світ давав їм багато можливостей проявити і розвинути свої комерційні здібності. Це була епоха будівництва нових міст, і їх засновники, які шукали жителів для цих міст, вільно надавали іудеям громадянство, тому що скрізь, де з’являлися іудеї, з’являлися гроші і процвітали ремесла і торгівля».

Переходячи до екзегетики даного тексту, розгляну його повіршовано, тобто кожен вірш спробую викласти якомога краще і зрозуміліше.
13 вірш
Людина вважає собі, що контролює час, місце і свою діяльність. І це твердження дійсно правдиве, але на половину. Людина, й дійсно, обирає, коли вона буде робити ту чи іншу справу, там чи в іншому місці, це чи те діло. Але проблема даних людей полягає в тому, що при цьому всьому вони забувають Бога, Його руку та Промисл. Так само буває й з нами. Ми вважаємо, що ми в абсолюті контролюємо нашу діяльність: час і місце служіння, роботу та інше.
В словах «… сьогодні чи завтра» Яків показує те, що людина впевнена в тому, що вона цілком контролює час. Як і колись, так і сьогодні люди щось планують, люди вибирають час проведення того чи іншого дійства. Але як може людина бути упевнена у контролі часу, коли вона не знає момент зустрічі з Богом – тобто час своєї тілесної смерті?
Давньоримський філософ Сенека казав так: «Нерозумно людині складати плани на життя, коли він навіть не може сам вирішити, що буде завтра». У іудейських рабинів була на цей рахунок така приказка: «Не турбуйся про завтрашній день, бо не можеш знати, що принесе день прийдешній. Може бути ти зовсім не побачиш завтрашнього дня». Мудрий Соломон казав наступне: «Не вихвалюйся завтрішнім днем, бо не знаєш, що день той породить». (Прип. 27:1).
В словах «…і там рік проживемо, та будемо торгувати й заробляти…» показано те, що крім часу і місця, людина впевнена у тому, чим вона буде займатись, а також впевнена у хороших результатах своєї діяльності. Ще людина не обрала час і місце, а вже впевнена в своєму успіху. Також важливо звернути увагу на слова «проживемо» і «будемо». І те, що вони використані у множині, показує, що людина впевнена не тільки за себе, але й за свою рідню, тобто тих, хто навколо неї. Важливо сказати, що шлях від міста до міста в той час був переповнений небезпек: хижі звірі, розбійники, римські легіонери, котрі дозволяли собі багато чого, невиліковні хвороби. Це було нелегко, небезпечно, але людина вважає що все буде добре не тільки з нею особисто, але і з близькими їй людьми.
14 вірш
В цьому вірші апостол показує те, що життя людина коротке, яке може обірватись у будь-яку мить. Він вказує на те, що людина не знає, що буде завтра з нею, а вже складає плани, та й ще без Господа, цілком виключаючи Його зі свого життя. Він вказує на те, що життя людина — це ніщо, бо може в будь-яку хвилину обірватись, закінчитись. Читаючи цей вірш, згадуються слова Воланда, з відомого твору М. Булгакова: «Да, человек смертен, но это было бы ещё полбеды. Плохо то, что он иногда внезапно смертен, вот в чём фокус!»
Говорячи притчу про нерозумного багача, Христос сказав: «І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?» (Лк. 12:19-20).
Ми повинні розуміти, що життя наше, його довгота чи короткість, залежить в першу чергу від Господа. Звісно, потрібно не забувати про людську сторону, що Бог визначив один час кінця життя, а людина вмирає не у свій час, по своїй вині, про що говорить Еклезіаст: «Не будь несправедливим занадто, і немудрим не будь: пощо маєш померти в нечасі своїм?» (Екл. 7:17).
15 вірш
У цьому вірші Яків показує співпрацю між Богом та людиною. Від людини залежить те, що вона буде робити, але від Бога залежить чи вона зробить це насправді. Слово «зробимо», яке на грецькій звучить як «пойЕсомен», знаходиться в активному стані, тобто ця дія певно залежить від людини. Ми «підемо», ми «зробимо», Бог нашу сторону не забирає, але Він хоче, щоб ми не забули Його сторону.
Давньогрецький філософ Платон передає таку розмову філософа Сократа з афінським воєначальником Алківіадом.
Алківіад: «Я зроблю так, якщо ти так хочеш, Сократ».
Сократ: «Алківіад, так не говорять».
«А як треба говорити?»
«Ти повинен говорити ось так: «Якщо Богу так завгодно буде».
Павло писав до коринтян: «Я скоро прийду до вас, як захоче Господь» (1 Кор. 4:19). «Сподіваюся пробути у вас кілька часу, якщо Господь дозволить» (1 Кор. 16:7). Якщо показати співпрацю Бога та людини ілюстраційно, можна навести багато прикладів. Наведу лише один гумористичний приклад абстрактного діалогу, котрий мені недавно потрапив на просторах інтернету:
Учені: Боже, ми тепер уміємо створювати людину з землі, як і ти!
Бог: Та невже, гаразд, покажіть!
Та й учені почали створювати. І коли вони взяли землю, в цей момент Господь сказав:
Ні, ні, хлопці, так не піде, зі СВОЄЇ землі.
16-17 вірші
Апостол стверджує те, що причиною самовпевненості є людська гордість, самовпевненість, переоцінка своїх сил. І це все було, як у людей Ноєвого періоду, це було у Навуходоносора і Давида. Це є сьогодні нажаль і серед християн, тобто у мене і у вас, любий Читачу. І з цим Яків закликає нас боротися, як і з іншими гріхами, описаними в цьому ж Посланні. І підводячи підсумок словом «отож», Яків знову наголошує на те, що би ми робили добро, тобто робили все, що потрібно, але з усвідомленням своєї повної залежності від Бога. А людина, котра не усвідомлює свою залежність, творить гріх.
Висновок
Ми розглянули важливе питання про взаємодію Бога і людини у повсякденному житті, яка подина означати необхідність нашої довіри Йому у всьому, що ми робимо, або плануємо робити. Однак співпраця між Богом і людьми існує не тільки у повсякденному житті, але й у спасінні. З Божої сторони дається випереджуюча благодать (Ів. 6:44; Ів. 12:32), за допомогою якої людина отримує здібність повірити у Христа та сповідати перед Ним всі свої гріхи (Мк. 1:15; 16:16; Дії 20:21). Якщо вона зробить це, тоді їй зараховується все те, що зробив для всіх грішників Ісус Христос у Своїх народженні, житті, смерті і воскресінні (Ів. 3:16).
І хоча тут немає синергізму вчинків, бо спасіння не залежить від наших заслуг перед Божим законом (Рим. 11:6; Еф. 2:9; 2 Тим. 1:9; Тит. 3:5), але є синергізм відношень, на якому будуються близькі та довірливі стосунки між людьми (Лк. 7:47; Рим. 8:13; 11:22; 2 Тим. 2:12). А це означає, що стан спасіння уявляє собою складання угоди між Богом і людиною про взаємну любов і дружбу, в якій повинно перебувати вірно обом учасникам на все життя, тобто назавжди. Нехай Господь допоможе всім християнам добре усвідомити свою відповідальність перед Ним.
Благодать Вам, дорогий Читачу!
Примітки:
1 International Space Station (сайт www.space.gs.).
2 1997: Dolly the sheep is cloned (інтернет-стаття)
3 https://azbyka.ru/xristocentrizm
4 https://azbyka.ru/shemy/hristocentrizm.shtml
5 Слова в українському перекладі І. Огієнка «занечищений» в грецькому оригіналі слово «μεμιαμμένοις», означають буквально «заплямувались», або ж більш буквально «зафарбувались».
6 Архимандрит Алипий. «Догматическое богословие»
7 С. В. Санніков. «Підготовка до хрещення» репринтне видання 2006 року; Бесіда третя: «Про людину, гріх та вилуплення», стор. 73.
8 Біблійний коментар Барклі (https://bible.by/barclay/45/1/)