Христоцентризм спасіння

ХРИСТОЦЕНТРИЗМ СПАСІННЯ
Владислав Прикарпатський
Центром кожної богословської системи є певний біблійний текст, тлумачення та праці відомих богословів, або ж в центрі стоїть певна філософська думка. Для кальвіністського богослов’я з питання про спасіння важливим надбанням є праці А. Августина, Ж. Кальвіна, Т. Беза, Л. Беркхофа, К. Барта та інших. Для євангельського армініанства важливими та цінними є богословські думки Ф. Меланхтона, Я. Армінія, Дж. Уеслі, Д. Муді, І. Проханова, Л. Форлайнса та інших. Але як перша, так і друга сторона вважають що центром богослов’я повинен, як не дивно, бути Христос. В тому числі і в центрі сотеріологічної позиції повинен стояти Творець Світу.
Христоцентризм спасіння – це важлива доктрина, котра одночасно піднімає дух, і навіює радість, і в той самий момент смиряє тебе, робить тебе потребуючим Божої милості. Христоцентризм – це буквально Христос в центрі, це коли особистість Ісуса є джерелом та основою спасіння, а твої справи, моральність стоять в стороні.
Спасіння, благодать, віра – це слова, зміст яких сьогодні є суперечливим, і тому над ними відбуваються богословські баталії, хоча ціллю цих слів у Біблії була єдність християн, єдність у Тілі Христовім (1Кор. 12:13). Христос — це центр християнського життя, центр протестантського богослов’я і центр Євангелії, котра є силою Божою, що спасає кожного, хто повірить у Неї (Рим. 1:16). Христоцентризм у спасінні є важливою доктриною, котра смиряє нашу душу, і дає наснагу вихваляти Бога у ділі спасіння роду людського. Христоцентризм означає те, що мене cпасають не мої діла, не навіть моя віра, а лише «solus Christus». Христос промовив учням: «Неможливе це людям, та можливе все Богові» (Мт. 19:26), а говорив Він це про спасіння. Центром, активною стороною спасіння є Бог, є Христос.
Без воскресіння Христа – не було би мого воскресіння (1Кор. 15:18-22).
Без благодаті Божої – не було би моєї віри і спасіння (Ів. 1:9; Тит. 2:11).
Без відродження Духа Святого – не було би мого усиновлення (Гал. 4:6).
Якби Бог не забажав би спасти тих, хто повірили у Його Сина, то що б дала нам та віра? Якби Бог не віддав Ісуса Христа на смерть, то як би ми спаслись? Якби Дух Святий не відродив нас, то як би ми увійшли у Царство Боже? Якби Бог не простягнув до нас руки з даром спасіння, то що ми б отримали? Ми тільки приймаємо у подарунок спасіння, на котре ніхто не заслуговує! Ми тільки віруємо в те, що Христос помер за кожного з нас (Ів. 3:16), але спасає тільки Христос. Ми тільки просимо, а виявляє милість Бог. Згадуються слова великого царя Давида:
«Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої!» (Пс. 50:3).
Ми тільки просимо, ми тільки віруємо, ми тільки стукаємо, але дає, але спасає, але відкриває тільки Христос. Реформатський богослов Б. Уорфілд сказав наступне:
«Спасаюча сила віри не в ній самій, а у Всемогутньому Спасителеві, на котрого вона направлена. Писання ніде не говорить про те, що віра як якийсь душевний акт несе спасіння. Ніби то такий стан розуму чи відношення серця є добродійством саме по собі і обов’язково потребує нагороди від Бога… Спасає не віра, а віра в Христа… Строго кажучи, спасає навіть не віра в Христа. Спасає Христос через віру» (B.B. Warfield. Biblical Doctrines: New York: Оxford University Press, 1929; repr. Edinburgh: Banner of Truth, 1988, P. 504).
Сподвижник Мартіна Лютера, богослов, чиї погляди були подібними до поглядів Я. Армінія і Дж. Уеслі, Филип Меланхтон стверджує:
«Ми сповідуємо, що ці добродійства завжди повинні бути взаємозв’язані, і коли ми кажемо що людина спасається через віру, то, як вище ми згадували, це повинно розумітись взаємопов’язано. Це означає, що ми являємось праведними не на основі цінностей цього добродійства, а дякуючи Посереднику» (цит. по: Хемниц М. Ключевые вопросы богословия. Лютеранское наследие. У 2-х тт., 1999).
Усі ми знаємо слова Павла: «Бо спасені ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф. 2:8). У даному випадку «τη̣ χάριτί» («благодатю») в давальному відмінку означає основу чи причину нашого спасіння, а «δια πίστεως» («через віру») має значення інструменту, або засобу отримання нашого спасіння. Засновник методистського руху Дж. Уеслі, в одній з своїх проповідей заявив:
«Звісно, будь-які трудності в прийнятті доктрини, що «віра є єдиною умовою оправдання», скоріше виникає із-за нерозуміння її. Ми, розуміємо наступне: віра є тим єдиним, без чого ніхто не може бути оправданий, єдиним що обов’язково і абсолютно потрібно для отримання прощення. Якби людина мала будь що інше окрім віри, вона б не могла бути оправданою» (Проповідь «Оправдання вірою»).
Павло забирає від людини будь-яку основу гордитись, і це ми бачимо у двох висловах: «εξ υμων» і «εξ έργων,», які професор Огієнко переклав як «не від вас» і «не від діл». Слово «εξ» (читається «екс») вказує на джерело. Апостол відкидає думку, що джерелом спасіння є людина, він відкидає думку, що джерелом спасіння є справи людей. Але він вказує на те, що джерелом дару спасіння є Бог. Основою спасіння є «благодать» або ж Божа «доброзичливість» чи «милість». Про це він говорить і трішки вище:
«Бог же, багатий на милосердя, через Свою превелику любов, що нею Він нас полюбив, і нас, що мертві були через прогріхи, оживив разом із Христом, спасені ви благодаттю…» (Еф. 2:4,5).
Отож, основою спасіння є Бог, тобто Його любов до людства. І на основі цієї благодаті ми отримуємо спасіння, через єдиний інструмент, який зветься віра. Благодать Божа – це є дар Божий, і хоча це звучить тотожно, оскільки благодать по визначенню є даром, але для Павла тавтологія не є страшною, оскільки він хоче утвердити джерело цього дару, тому й каже «дар Божий». Дар – джерелом якого є Бог, Його любляча воля, котра показала Свою любов на хресті у Його Сині.
Христос, саме Він, є Тим, Хто почав наше спасіння, і завершить його до кінця. Його благодать нас відродила, вона нас і продовжує освячувати, і вона одного дня воскресить наші смертні тіла. І це — абсолютно не наша заслуга, хоча ми і отримали його через віру, але вона не дає нам можливості утвердити своє «Я». Віра — це протягнута рука, рука котра бере те, що їй дано по благодаті, і якби не благодать, то і рука нічим не допоможе.
Отож, єдиним джерелом спасіння — є Христос, єдиним інструментом спасіння – є віра. Яків Арміній одного разу сказав наступне: «Віра зарахувалась нам в праведність дякуючи Христу і Його праведності. В цьому визначенні віра є об’єктом зарахування, але Христос і Його послух становить собою забезпечення і заслужену причину виправдання» («Лист Іполіту А. Колібію», розд. 5. Виправдання).
Ми повинні розуміти, що основою спасіння є Христова благодать, Його подвиг на хресті, любов Отця. І також, ми повинні пам’ятати про те, що спасіння дарується нам на умові віри – протягнутої руки, у якій немає нічого, чим би ми могли виторгувати наше спасіння.
Благодать Вам і мир у Христі Ісусі!