Що може втратити християнин?

Роман Капран
(з особистого дозволу автора)
«Чи можна втратити спасіння?» — одне з самих популярних питань, яке часто задають в розмові про стан чи долю віруючої людини. Як правило, є дві класичні відповіді на це питання. Одні, прихильники кальвіністичного погляду, стверджуючи відповідають «ні», а інші, прихильники армініанського погляду, запевняючи говорять «так». Вже довгий час на ґрунті цього питання точаться суперечки між вище згаданими двома таборами. І суперечки будуть подовжуватися до тих пір, поки це питання буде виникати. Однак, як показує довголітній досвід, ні одна з сторін не взяла верх до цього часу і не візьме в майбутньому. Хтось може запитати: «Чому?» Діло в тому, що саме питання: «Чи можна втратити спасіння?» — не правомірне, воно не правильно сформульоване.
Отже, якщо не правильно сформулювати питання, то і відповідь буде невірною. Такі питання приводять в логічний тупік. Про це говорили ще давні греки. Один з їхніх філософів приводив такий приклад, запитуючи: «Чи загубили ви роги?» Звісно, йому відповідали: «Ні?» Тоді він казав: «Значить вони у вас є». Даний приклад показує невідповідність між питанням і відповіддю.
Слід відмітити, що деякі люди, запитуючи: «Чи можна втратити спасіння?», шукають відповіді, тоді як інші стверджують, рахуючи відповідь очевидною, що «спасіння втратити не можна!». І незалежно від того, чи у вигляді питання про можливість втрати спасіння, чи у вигляді твердження про неможливість втрати спасіння, але рухаючись в такому напрямку, ми не досягнемо потрібного місця призначення.
Однаково, і поставлене питання, і твердження у відповідь на нього мають більш вагомий привід рахуватися не правомірними. Розважаючи про можливість чи неможливість втрати спасіння в контексті Біблії, ми повинні признати факт, що ніде на її сторінках богонадхненні автори не ставили питання про втрату спасіння, і не стверджували протилежне. Це наша інтерпретація, або тлумачення, спасіння, яке виходить з уяви, що його можна чи не можна втрати. Цьому сприяє погляд: на спасіння, як на дар, і на нас, як приймаючих чи отримуючих цей дар, щоб володіти ним. Тому на основі такого погляду логічно виникає питання: «Чи можна втратити спасіння, тобто дар?» А розвиваючи думку, ми приходимо до двох можливих варіантів відповіді: 1) спасіння=дар можна втратити, тому що.., або 2) спасіння=дар не можна втратити, тому що… Таким чином хибне уявлення приводить до хибного погляду, а хибний погляд породжує хибне питання чи твердження, слідуючи яким ми заходимо в тупік, або кружляємо навколо, сперечаючись один з одним.
Говорячи про спасіння, необхідно сказати, що в Новому Завіті є декілька слів і виразів, якими характеризується момент в житті людини, коли вона вступає в особливі і особисті стосунки з Господом. Це — навернення (Д.Ап.3:19), покаяння (Д.Ап.2:28), увірування (Еф.1:13), прощення (Еф.1:7), спасіння (2Кор.6:2), оправдання (Рим.4:25-5:1), усиновлення (Рим.8:15), викуплення (Кол.1:14), народження згори (Єв. від Ів.3:3,5-6), запечатання Духом Святим (Еф.1:13), хрещення Духом Святим (1Кор.12:13). Різні богонадхнені автори, в різних книгах Нового Завіту, використовували різні слова в залежності від цілі написання і духовного стану їхнього адресата, змальовуючи одну подію, один акт, один момент. Такі слова, як навернення, покаяння і увірування, підкреслюють людську сторону в цій події, а слова прощення, спасіння, оправдання, усиновлення, викуплення, народження згори, запечатання і хрещення Духом Святим показують дію Бога по відношенню до людини. Ініціатором в будь-якому випадку завжди являється Господь, Який звертається до кожної людини і закликає її до покаяння, або навернення. В той час, коли людина почула звернення Господа і повірила Йому, Він таку людину: відроджує згори і всиновлює (вводить її в Cвою сім’ю); набувши статус дитини Божої, людина отримує гарантію, що вона прийнята і відтоді має спадщину у Бога, про що їй свідчить Дух Святий, Який є завдатком Божої спадщини; прощає за вчинення гріха, викуплює з полону гріха, спасає від впливу і наслідків гріха і оправдує від осудження за гріх; хрестить людину в Тіло Ісуса Христа, тобто занурює її в Своє Тіло, приєднуючи до Себе через Дух Святий. Все це відбувається в один момент — в момент увірування людини в Господа. Адже не може такого бути, щоб Господь прийняв людину в Свою сім’ю в один час (відродив згори), а приєднав (хрестив Духом Святим) її до Свого Тіла, Церкви, через місяць чи рік, або залишив це до невідомого часу.
Слід додати, що спасіння описується не тільки як момент, але і як процес: «Він нас спас (минулий час) не з діл праведности, що ми їх учинили були, а з Своєї милости через купіль відродження й обновлення Духом Святим…» (Tит.3:5); «Отож, мої любі, як ви завжди слухняні були не тільки в моїй присутності, але значно більше тепер, у моїй відсутності, зо страхом і тремтінням виконуйте (теперішній час) своє спасіння» (Фил.2:12); «Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте, якою й спасаєтесь (теперішній час), коли пам’ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп» (1Кор.15:1-2); «А від усякого вчинку лихого Господь мене визволить та збереже (букв. спасе — майбутній час) для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні, амінь!» (2Tим.4:18). З цих місць Нового Завіту видно, що про спасіння говориться в трьох часових періодах: минулому, теперішньому і майбутньому. Минулий час вказує на те, що Бог вчинив через смерть і воскресіння Ісуса Христа для спасіння людей. Теперішній час відноситься до нинішнього стану, в якому ми живемо, користуючись наслідками і впливом спасіння, звершеного Ісусом Христом для нас, хоча ще знаходимось в світі серед гріха і спокус. А майбутній час говорить про остаточне завершення всього, що робить Бог в історій людства — абсолютне і повне спасіння, яке відкриє Ісус Христос при Своєму другому приході за тими, хто чекає Його явлення.        
Отже, ставити питання про можливість втрати спасіння чи стверджувати відносно невтрати спасіння людиною з огляду вище сказаного не правомірно, бо це справа суто Бога: «Один Законодавець і Суддя, що може спасти й погубити» (Як.4:12). Як ми не можемо самі спастися, так не можемо його втратити, чи не втратити. Адже спасіння повністю залежить від Бога, знаходиться в Бозі, дається через Бога і Він є його автором і виконавцем. З цього приводу Писання ясно говорить: «Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися (букв. — Який всіх людей бажає спасти), і прийшли до пізнання правди (букв. — і до пізнання істини привести). Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх. Таке було свідоцтво часу свого» (1Tим.2:3-6), і «Бо на це ми й працюємо і зносимо ганьбу, що надію кладемо на Бога Живого, Який усім людям Спаситель, найбільше ж для вірних. Наказуй оце та навчай!» (1Tим.4:10-11).
Останні дві цитати приведені з першого Листа Павла Тимофію, який був написаний апостолом після довгого і напруженого служіння. Другий Лист Тимофію Павло написав через декілька років при кінці свого життя. Ці два Листа являються спадщиною апостола Ісуса Христа, яку він передає молодому служителю, набутою з життєвого досвіду. Однією з дорогоцінностей цієї спадщини Павло вважає віру чи вірність, чим апостол найбільше цінував і що беріг. Він каже: «Бо я вже за жертву стаю, і час відходу мого вже настав. Я змагався добрим змагом (букв. — Доброю боротьбою я боровся), свій біг закінчив, віру зберіг» (2Tим.4:6-7). Звертаючись до Тимофія, Павло називає його «щирим сином за вірою» (1Тим.1:2) і наказує: «Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!» (1Tим. 4:12). А в другому Листі апостол пише, чому він хотів бачити Тимофія і що приходило йому на пам’ять: «Я бажаю побачити тебе, пам’ятаючи сльози твої, щоб наповнитись радістю. Я приводжу на пам’ять собі твою нелицемірну віру, що перше була оселилася в бабі твоїй Лоіді та в твоїй матері Евнікії; певен же я, що й у тобі вона оселилась» (2Tим.1:4-5).
В цих двох Листах, Павло звертає особливу увагу Тимофія на віру чи вірність людей Господу і які наслідки це має в їхньому житті. В першу чергу апостол ставить в приклад себе, говорячи про своє життя і віру до і після зустрічі з Христом: «Я дяку складаю Тому, Хто зміцнив мене, Христу Ісусу, Господу нашому, що мене за вірного визнав і поставив на службу, мене, що давніше був богозневажник, і гнобитель, і напасник, але був помилуваний, бо я те чинив нетямучий у невірстві. І багато збільшилась у мені благодать Господа нашого з вірою та з любов’ю в Христі Ісусі. Вірне це слово, і гідне всякого прийняття, що Христос Ісус прийшов у світ спасти грішних, із яких перший то я. Але я тому був помилуваний, щоб Ісус Христос на першім мені показав усе довготерпіння, для прикладу тим, що мають увірувати в Нього на вічне життя» (1Tим.1:12-16). Хоча Павло до зустрічі з Христом також вірив в Бога, бувши фарисеєм, але він називає себе «богозневажником (букв. — богохульником), і гнобителем, і напасником», і додає, що тоді він перебував у невірстві. Однак, «благодать Господа нашого з вірою та з любов’ю в Христі Ісусі» преобразила його життя. Тому Павло багато разів наказує Тимофію, щоб він завжди держався віри і демонстрував вірність в служінні Господу: «Як будеш оце подавати братам, то будеш ти добрий служитель Христа Ісуса, годований словами віри та доброї науки, що за нею слідом ти пішов» (1Tим.4:6); «Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю! Змагай добрим змагом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти, і визнав був добре визнання перед свідками багатьма» (1Tим.6:11-12); «Май же за взір здорових слів ті, які від мене почув ти у вірі й любові, що в Христі Ісусі вона» (2Tим.1:13); «А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити» (2Tим.2:2); «Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» (2Tим.2:15); «Ти ж пішов услід за мною наукою, поступованням, заміром, вірою, витривалістю, любов’ю, терпеливістю…» (2Tим.3:10); «А ти в тім пробувай, чого тебе навчено, і що тобі ввірено, відаючи тих, від кого навчився був ти. І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2Tим.3:14-15). Отже навчаючи молодого служителя, апостол робити сильний наголос на віру тих, від кого навчається Тимофій і як це впливає на його особисту віру, а також показує, що він повинен знайти вірних людей і вірно передати їм слова віри про Ісуса Христа.    
Чому Павло так багато говорить Тимофію про віру? На протязі слідування за Ісусом Христом, він зустрічав багатьох людей, як позитивних, так і негативних, і на їхньому прикладі дає урок молодому служителю, яку важливу роль в житті людини і її особистих стосунках з Господом відіграє віра, і що трапляється коли вона втрачає віру і перестає бути вірною Йому. В нижче приведених віршах апостол розповідає про наслідки втрати віри людиною: «Ціль же наказу любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри. Дехто в тім прогрішили були та вдалися в пустомовність…» (1Tим.1:5-6); «Цього наказа я передаю тобі, сину мій Тимофіє, за тими пророцтвами, що про тебе давніше були, щоб ними провадив ти добру війну, маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та й розбилися у вірі» (1Tим.1:18-19); «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи…» (1Tим.4:1); «А вдовиця правдива й самотна надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах і благаннях. А котра у розкошах живе, та живою померла. І це наказуй, щоб були непорочні. Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1Tим.5:5-8); «Але вдів молодих не приймай, бо вони, розпалившися, хочуть, наперекір Христові, заміж виходити, через що мають осуд, бо від першої віри відкинулись» (1Tим.5:11-12); «Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1Tим.6:10); «Дехто віддався йому, та й від віри відпав. Благодать з тобою. Амінь» (1Tим.6:21); «…А їхнє слово, як рак, буде ширитися. Від таких Гіменей і Філіт, що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресіння було вже, і віру деяких руйнують» (2Tим.2:17-18).
В закінченні, повертаючись до питання: «Чи можна втратити спасіння?», хочеться ще раз наголосити, що воно повністю залежить від милуючого і спасаючого Бога, тому ми його не можемо ні втратити, ні утримувати. Однак, віру і вірність Господу Ісусу Христу ми проявляємо щоденно в нашому житті. Наскільки ми вірні чи не вірні Господеві, знає кожен з нас. Отже, коли ми вірні Йому, то перебуваємо в Ньому і Він в нас, користуючись всім тим, що знаходиться у Христі. А коли ми перестаємо вірити Йому і бути вірними Йому, то втрачаємо стосунки з Ним і відходимо від Його. «А коли відцураємось, то й Він відцурається нас! А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе!» (2Tим.2:12-13). Тому Він звертається до кожного і закликає всіх: «Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінця життя!» (Об.2:10)